— Пане Боже мій, я почув ваш голос. Ваш подих зросив моє серце бальзамом. Хай благословенне буде ім'я ваше. Хай воля ваша твориться на землі як і на небі. Не вводьте нас у спокусу і увільняйте нас од лукавого.
Сатані дуже сподобалися хвали й молебні; він любив слухати виспівування своєї мудрости і могутности. Він радісно звертав ухо до псальмів херувимів, що славили його добрі діла і не мав жадної втіхи од флейти Нектарія, що звеличнювала природу, визнавала й за комашкою та травичкою її право на частину влади й любови, та ширила радість життя й свободи. Колись тремтючи тілом од однієї згадки про панування лиха над світом, тепер Сатана почував себе зовсім неприступним для милосердя. Він дивився на страждання й смерть як на щасливі наслідки своєї всемогутносте і найвищої добрости. Кров жертв пахтіла йому як чарівний ладон. Він гудив думання і ненавидив цікавість. І сам він відмовився на далі чогось учитися, боячись придбанням якогось нового знання довести, що не мав їх усіх одразу. Йому вподобалася таємничість і він, думаючи, що його поменшає, коли його розумітимуть, силкувався бути невиразним. Теологія грубим шаром сажі вкрила йому мазок. Одного дня він надумав за прикладом свого попередника проголосити себе єдиним Богом у трьох особах. Побачивши підчас цього проголошення, що Аркадій осміхається, він прогнав його з очей. Істар і Зіта давно вже самі вернулися на землю. Так минали віки, як секунди. І от, одного
