— Що ви мені пропонуєте, m-r Сар'єт? Рознести по вітру хатні секрети, наробити галасу?... Чим ви думаєте? Я маю ворогів і пишаюся тим, бо гадаю, що їхню зненависть придбав не дурно. Але ж проти мене снують підлу інтригу навіть у моїй власній партії — ті палкі роялісти, що на ділі може й добрі католики, — я б так принаймні хотів думати, — але ж дуже кепські християне… За мною стежать, підглядають, біля мене в'ється хмара шпиків, а ви, m-r Сар'єт, ви пропонуєте мені самому подарувати лютим перам газетників цю чудернацьку таємницю, цю сміховинну пригоду, цю справу, нарешті, де ми обидва з вами маємо такий безглуздий вигляд. Ви хочете, значить, виставити мене на глум?
В кінці розмови вони надумали тільки змінити в бібліотеці всі замки. Порахували ціну роботи, покликали майстрів. Протягом шости тижнів в отелі д'Еспарв'є з ранку до вечора розлягалася стукотня молотків, вереск сверделків, скреготня терпугів. В залі філософів і глобів жевріло горно, а сморід горілої олії пік у серце мешканців нижніх поверхів. Старі м'які й слухняні замки на дверях заль і шахов було замінено вередливими й норовистими. Чого тут тільки не було: замки з хитрощами, колодки з літерами, забезпечливі болти й перечки, ланцюжки і електрична сигналізація. Ці залізні й мідні штучки аж наганяли жах. З'окола замки різали очі, в середині нестерпуче скрипіли. Щоб одімкнути якусь залю, шахву чи шухляду, треба було знати спеціяльний шифр, відомий тільки
