вона добре почувала, що її призначенням було кохатися, чому вона й віддавалася охоче і з завдовольненням. Проти Моріса зосібна не могла вона мати нічого. Правда, вона краще воліла б, щоб він був сиротою, бо знала з досвіду, як иноді некорисно кохатися з сином родини.
— Так не відмовлюєтесь? — знову спитався він, ніби певний її згоди.
Вона удала, ніби не розуміє його слів і, затримавши біля краєчку губ бутерброда з гусячою печінкою, звела на Моріса здивовані очі.
— Од чого? — вимовила вона.
— Та ви ж це й самі добре знаєте.
Мадам Дезобель спустила очі, почала пити чай і не дала жадної відповіди, бо ж її соромливість іще не було переможено.
Проте, беручи од неї порожню чашку, Моріс прошепотів:
— У суботу о п'ятій годині, Римська вулиця 126, нижній поверх, двері під аркою праворуч; постукайте тричі.
Мадам Дезобель звела на хазяйського сина суворі й спокійні очі і впевненою ходою вернулась до гуртка поважних жінок, кому в цю хвилину сенатор m-r Ле-Фоль поясняв функціонування інкубаторів у сільсько-господарській колонії Сент-Жюльєн.
У суботу Моріс чекав на мадам Дезобель у свому нижньому поверхові на Римській вулиці. Але чекав марно. Тендітна ручка не явилася під
