туди жадна душа, крім обраної, що їй призначено це ліжко.
Гадаючи, що те ліжко є символ його слави, Пафнутій восхвалив бога. Але Антоній зробив йому знака, щоб мовчав і слухав Простого, що шепотів у захопленні:
— Три отроковиці розмовляють зі мною, вони кажуть мені: «Свята має незабаром покинути землю; Таїс із Олександрії помирає. І нас поставлено коло ліжка її слави, бо ми чесноти: віра, страх і любов».
Антоній запитав:
— Лагідна дитино, що ти бачиш ще?
Павло марно водив очима з півдня на північ, з заходу на схід, і раптом його очі зупинились на антінойському абаті. Священний жах сполотнив йому обличчя, і його зіниці відбили невидиме полум'я.
— Я бачу, — бурмотів він, — що три повні радощів демони готуються схопити цю людину. Вони мають вигляд: один — башти, другий — жінки, а третій — чарівника. Всі троє мають собі назву, витаврувану розпеченим залізом: перший на чолі, другий — на череві, третій — на грудях, і назви ці — гордощі, сласність та сумнів.
Я побачив.
Сказавши так, Павло, з похмурими очима й розтуленим ротом, знову прибрав свого нерозумного вигляду.
Антінойські ченці стурбовано дивились на Антонія, але святий вимовив тільки ці слова:
— Бог дав нам спізнати свій справедливий суд. Ми повинні прославити його й мовчати.
Він посунув далі. Він ішов, благословляючи. Сонце, схилившись на обрію, огортало його славою, і його тінь, безмірно побільшена небесною ласкою, котилася позад нього, як безкрайній килим, на знак дов-
