— Тоді, — казав він звичайно своїм братам, — я кипів у казані хибних насолод.
Він розумів під цим те, що їв був майстерно зготовані страви та відвідував громадські парні. Справді, до двадцятого року свого віку він провадив оте світське життя, що його личить назвати краще смертю, аніж життям. Та почувши священика Мокрина казання, він став новою людиною.
Правда охопила його цілком, і він мав звичку казати, що вона ввійшла в нього як шпага. Він визнав віру Голготи і прославив розп'ятого Христа. Ще рік по хрещенні він лишився між поганими в світі, де його затримували ланцюги звичок. Та одного дня, зайшовши до церкви, він почув, як диякон читав вірші з Євангелії: «Якщо ти хочеш довершений бути, іди і спродай все, що маєш, а гроші віддай бідним». Негайно він спродав своє добро, роздав гроші милостинею і подався в ченці.
Оце десять років минуло, як він відокремився геть від людей; він уже не кипів у казані плотських насолод, а щиро виснажував себе каяттям.
Отже, одного разу, коли він, із своєї побожної звички, пригадував час, прожитий у далечіні від бога, та студіював одну по одній свої помилки, щоб докладно усвідомити гидоту їх, — він згадав великої краси артистку на ім'я Таїс, що він бачив колись в олександрійському театрі. Ця жінка брала участь у виставах і не боялася виконувати танці, де рухи з великим хистом розраховано на те, щоб знімати як-найстрашніші бажання. Часом вона вдавала який-небудь з тих соромицьких учинків, що поганські байки розповідають про Венеру[1], Леду[2] або Пазіфаю[3]. Вона запалювала глядачів сласним вогнем, і коли юнаки чи старі багатії, палаючи коханням, приходили до її будинку й заквітчували їй ґанок
- ↑ Венера — римська богиня краси й кохання, що, за переказом, народилась із морського шумовиння.
- ↑ Леда — Юпітерова (див. прим. до ст. 38) коханка, що прибрала форми лебідки, щоб йому сподобатись.
- ↑ Пазіфая — дружина Міноса, легендарного царя острова Крета, й мати чудища Мінотавра, напівлюдини, напівбика.
