вінками, — вона вітала їх і віддавалася їм. Отак, гублячи власну душу, вона губила ще й силу инших душ.
Навіть самого Пафнутія вона трохи не призвела до плотського гріха. Вона запалила бажання в його крові, і він одного разу приступив до Таїсиного дому. Але несміливість, властива ранній юності (він мав тоді п'ятнадцять років), спинила його на порозі перелюбки; та він боявся і облизня піймати, не маючи грошей, бо батьки пильнували, щоб він не міг робити великих витрат. То бог із ласки своєї обрав цих двох способів, щоб порятувати його від великого злочину. Але Пафнутій не відчув тоді до бога ніякої вдячносте, бо тоді він кепсько розумів власні інтереси і прагнув до хибних насолод.
Отже Пафнутій у своїй келії, навколішках перед образом того добродійного дерева, що на нього, мов на вагу, був повішений спаситель світу, почав гадати про Таїс, — бо Таїс була його гріхом, — і він довго міркував, за аскетичним правилом, про страшні гидоти плотських насолод, що до них ота жінка вдмухнула була йому смак у дні турбот та несвідомости. За кілька годин міркування Таїсин образ з'явився йому в надзвичайній прозорості. Він побачив її таку прекрасну тілом, яку знав був підчас спокуси. Вона показалася спочатку Ледою, лежучи на ліжку з яцинтів; голова їй була відхилена, вогкі очі блищали, ніздрі тремтіли, уста піврозтулились; на грудях їй лежали квітки, а руки були свіжі, як два струмки. Добачивши це, Пафнутій ударив себе в груди і сказав: — Беру тебе за свідка, мій боже, що я свідомий гидоти свого гріха.
Тимчасом, образ нечутно змінив свій вигляд. Похилі Таїсині уста виявляли таємниче страждання; її очі поширіли й миготіли, налившись слізьми, а з гру-
