хмари ладану, гучання псальмів, побожність присутніх, — квітчали зачудованням слави цей темний, ніжний та скорботний образ. Таїс захоплено гадала:
— Він був добрий, а ось тепер він великий і прекрасний! Як він підісся над людьми? Що воно за невідома річ, що варта більшого, ніж багатство й насолода?
Вона поволі підвелася й повернулася до труни святого, що любив був її фіялкові очі, де лисніли тепер сльози в світлі свічок; потім вона схилила голову й покірно та повільно остання поцілувала камінь на домовині раба своїми губами, де таїлося стільки бажань.
Повернувшись додому, вона побачила в себе Нікія, що, чекаючи її, читав трактат про мораль, напахтивши волосся та розвязавши туніку. Він пішов їй назустріч з обіймами:
— Зла Таїс! — сказав він їй сміючим голосом, — чи знаєш ти, що я бачив у рукопису, який продиктував найповажніший із стоїків[1], поки ти там десь барилася? Правила чеснот чи гордовиті речення? Ні! На суворому папірусі я бачив, як танцювали тисячі й тисячі маленьких Таїс. Кожна була не більша від пальця на зріст, проте всі вони були без краю граційні ї всі були єдиною Таїс. Були серед них убрані в пурпурові й золоті одежі, инші линули в повітрі у прозорих тканинах, мов білі хмаринки, а инші, нерухомі і божественно-голі, не виявляли жадної думки, щоб краще навіювати жагу. Зрештою там були дві, що трималися за руки, дві такі подібні одна на одну, що не можна було їх відрізнити. Вони посміхались обидві. Перша казала: «Я — кохання». Друга: «Я — смерть».
Промовляючи так, він обіймав Таїс та, не помічаючи її суворого, втупленого в землю, погляду,
- ↑ Стоїки — філософська школа, що прагнула надати філософії загально-зрозумілої форми й практичного ухилу. Тому стоїки найбільше спинялись на етиці, де вчили діяти в цілковитій згоді з природою, і всяким зовнішнім обставинам та впливам протиставляти незалежність морального настрою.
