справжньої радости: бідности, зречення, самозабуття й цілковитого з'єднання з богом. Ворогине Христова, а завтра улюблена його, — іди до нього. Іди ти, що шукала, і ти скажеш: «Я знайшла любов!»
Тимчасом Таїс, здавалось, споглядала далекі речі.
— Ченче, — запитала вона, — якщо я відмовлюся від утіх та покаюся, то чи справді-ж я відроджуся на небі з незайманим тілом, у всій своїй красі?
— Таїс, я несу тобі вічне життя. Вір мені, бо все, що я оповіщаю тобі, є правда.
— А хто забезпечить мені, що то правда?
— Давид і пророки, святе письмо та дива, що ти будеш їм свідком.
— Ченче, я хочу тобі вірити. Бо, признаюсь тобі, я не знайшла щастя на цім світі. Моя доля була пишніша за царицину, а проте, життя принесло мені багато суму та гіркоти, і я стомилась до краю. Всі жінки заздрять на мене, а мені виникає часом заздрість до щербатої баби, що продавала медовники під міською брамою, коли я була ще мала. Мені не раз спадало на думку, що тільки бідні щасливі й благословенні, та що велике щастя — жити покірним і малим. Ченче, ти зрушив хвилі моєї душі і змусив виплисти нагору те, що спало на дні. Кому вірити, леле! І що буде, і що таке життя?
Коли вона так казала, Пафнутій змінився; небесна радість залила йому лице.
— Слухай, — мовив він, — я не сам увійшов до твого мешкання. Другий супроводив мене, — другий, що стоїть зараз поруч мене. Ти його не можеш бачити, бо твої очі не гідні його споглядати, та невдовзі ти побачиш його у всій чудовій пишноті і ти скажеш: «Тільки його можна любити!» Коли-б він допіру не поклав свою ніжну руку мені на очі, о Таїс, може
