кереєю, коли ти ніс мене під першим мерехтінням ранку, ще вохку від хрестильної води!
Пафнутій кинувся до неї і крикнув:
— Ти хрещена!.. О, божественна мудрість! О, провидіння! О, добрий боже! Я розумію тепер силу, що привела мене до тебе! Я знаю, що зробило тебе такою прекрасною й дорогою в моїх очах. Це чесноти хрестильної води змусили мене покинути божий захист, де я жив, та йти по тебе в отруйне повітря світу. Напевно, краплина, одна краплина води, що обмила твоє тіло, бризкнула й мені на чоло. Прийди, о сестро моя, і прийми від свого брата поцілунок миру.
І чернець торкнувся губами перелюбчиного чола.
Потім він змовк, даючи говорити богові, і в гроті німф чути було тільки Таїсині ридання, змішані з дзюрчанням рухливої води.
Вона ще плакала, не втираючи сліз, коли прийшло дві чорні рабині, несучи одежі, пахощі та гірлянди.
— Я плакала зовсім не доречи, — промовила вона, силуючись посміхнутись, — сльози червонять очі і псують церу, а цю ніч я мушу вечеряти у приятелів і хочу бути прекрасна, бо там будуть жінки, що підглядять притому на моєму обличчі. Ці рабині прийшли одягти мене. Вийди, пан-отче, хай вони зроблять своє діло. Вони меткі й досвідчені; я заплатила за них дуже дорого. Подивися на оцю з важкими золотими перснями, що показує білі зуби. Я переманила її від проконсулової жінки.
Спочатку Пафнутій гадав усіма силами затятись, щоб Таїс не пішла на ту вечерю. Але, поклавши діяти обережно, він запитав її, кого вона там має зустріти.
Вона відповіла, що має там побачити господаря бенкета, старого Котту, префекта флоти, Нікія і кількох инших філософів, жадібних на суперечки, поета
