на всі молитви, а не тільки на молитви приємних людей, як це ми робимо.
— Стережіться обидві! — відповіла Таїс. — Це маг і чарівник. Він вирве у вас серце, коли ви спатимете, натомісць покладе губку, і взавтра, п'ючи воду, ви помрете, захлинувшись!
Вона побачила, що жінки зблідли, повернулася до них спиною і сіла на ліжко поруч Пафнутія. Раптом владний і ласкавий голос Котти пролунав над гомоном окремих балачок:
— Хай кожен посяде своє місце, друзі! Раби, наливайте медового вина!
Потім господар підніс свого келеха:
— Випиймо спочатку за божественного Констанція[1] та за генія імперії. Батьківщину треба поставити над усе, навіть над богів, бо вона всіх їх у собі має.
Всі гості піднесли до уст повні келехи. Тільки Пафнутій не пив, бо Констанцій гнобив нікейську віру, а християнинова батьківщина не на землі.
Доріон, випивши, пробурмотів:
— Що таке батьківщина? Бистра ріка. Береги її мінливі, і хвилі що-раз нові.
— Я знаю, Доріоне, — відповів префект флоти, — я знаю, що ти малу ціну кладеш громадським чеснотам і вважаєш, що мудрець не повинен втручатися до справ. Я гадаю, навпаки, що чесна людина не має чого бажати більшого за відповідальну посаду в державі. Чудова річ — держава!
Гермодор, великий жрець Серапісу, промовив:
— Доріон запитав оце: «Що таке батьківщина?» Я відповім йому: батьківщину творять олтарі богів та домовини предків. Співгромадянином робить спільність спогадів та надій.
- ↑ Констанцій — один із синів Константина Великого (див. прим. Цезар до ст. 26), що поділили між себе Римську імперію. Констанцієві після цього поділу дістався Схід (Греція, Мала Азія та Єгипет),але після смерти обох своїх братів, Константина та Константа, він зробився імператором єдиної імперії (317–361).
