Молодий Аристобул урвав Гермодора:
— Присягаюсь Кастором[1], я бачив сьогодні чудову коняку. Вона належить Демофонові. В неї суха голова, невеликий щелеп і товсті лопатки. Вона тримає шию високо й гордовито, як півень.
Але молодий Херей похитав головою:
— Це не така вже гарна коняка, як ти кажеш, Аристобуле. У неї вузьке копито, низькі паці, і вона швидко покалічиться.
Вони сперечалися далі; раптом Дрозея проразливо гукнула:
— Ой! Я ненароком ковтнула риб'ячу кістку, довшу й гострішу за кинджал. На щастя, я вчасно витягла її з горла. Боги мене кохають!
— Ти кажеш, моя Дрозеє, що боги тебе кохають? — спитав Нікій. — Отже, вони поділяють недужність людей. Передумова на кохання є почуття внутрішнього убозства в тому, хто його відчуває. В ньому зраджує себе кволість істот, і кохання, що боги почувають до Дрозеї, єсть великий доказ про їхню недовершеність.
Ці слова дуже розгнівали Дрозею.
— Нікію, те, що ти кажеш, — нісенітниця і ні до чого воно. А втім, це в твоїй удачі — не розуміти, що кажуть, і відповідати словами, що не мають рації.
Нікій і далі посміхався:
— Кажи, кажи, моя Дрозеє! Хоч що ти казатимеш, тобі треба потурати раз-у-раз, як ти розтуляєш ротика. Твої зубки такі чудові!
В цю мить до залі повільним кроком, піднісши голову, увійшов недбало вдягнений, але поважний старий; він глянув на гостей спокійним поглядом. Котта зробив йому знак сісти поруч себе, на власне ліжко.
— Евкріте, — мовив він до нього, — заходь у добрий час! Чи склав ти цього місяця нового філософського
- ↑ Кастор і його брат, близняк Полукс — мітичні герої, сини Юпітера та Леди (див. прим. до ст. 17). Обидва брата почували одне до одного глибоку приязнь, і імена їхні стали символом глибокої дружби.
