Сторінка:Андрій Чайківський. Козацька помста (1919).djvu/36

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до: навігація, пошук
Ця сторінка вичитана


34

 — Може-б ліпше гукнути козацьким звичаєм?

 — Або заспівати... вже так давно не співали...І вони обоє заспівали:

Ген, хто в лісі озовися! Та викрешем огню, Та закурим люльку, Не журися.

їх сильні голоси відбивалися луною по берегах балки й ім самим веселіше стало. Хлопець прокинувся й став розглядатися по боках, мов у сні.

Максим широко разкрив ноздрі й став у воздусі нюхати.

 — В повітрю дим чути... Десь недалеко чортів син сидить...

 — Яке тобі діло до чортового сина? — Коли тобі не подобається, так геть до самого біса, а його синові дай спокій! — гукнув на них збоку зпоза скелі якийсь сильний голос.

Козаки поглянули туди. З-поза скелі виходив старезний, сивий дід з рушницею в руці... Він був в одній сорочці, в постолах, оперезаний мотузком. Сорочка на грудях розіп’ята, без шапки.

За поясом стирчав довгий ніж.

 — Здоров був, діду! — гукнув Карпо, — не гнівайся, будь ласка, не хотіли тебе образити... От так вихопилося негарне слово, а ти вибач.

 — Хто ви в біса будете?

 — А вже-ж що Запорожці. Знати птицю по піррю...

 — Чого ви сюди забилися?

 — Овва! ти бо справді сердишся та й у гості не приймаєш. Та, бач, нам скрутна година. Хоч не хоч, а не підемо звідси, хоч палицею бий...

 — По тобі й по звичаю бачу, що ви добрі люде. Я вже давно знаю, що ви в балку мою заїхали. Та коли-б ви були