Сторінка:Андрій Чайківський. Козацька помста (1919).djvu/37

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до: навігація, пошук
Ця сторінка вичитана


35

не заспівали козацької пісні, то вже-б і не жили. Я дуже стережусь непроханих гостей... Ну, тепер, здорові будьте, панове товариство, просилю гостей у хату.

Старий зійшов у низ, наблизився й руку їлі подав.

Козаки позлазили з коней.

 — Добичу везете? — питає Охрім, показуючи на хлопця.

 — Вовченя піймали та треба його уговкати. Де-ж твій зіліовник, діду?

 — Ходіть, то й покажу.

Охрім пішов попереду. Тут дно балки ширшало. Стояли тут грядки з яриною, овочеві дерева, пасіка. З-за гори місяць показався. Стало ясно, й усе було видно. Старий завернув у бік, відчинив ліалі плетені ворота й впустив туди козаків.Зараз-же вискочили два великі лшв вовки пси. Стали біля діда лащитися, а тоді обнюхали козаків і теж поліахали хвостами.

 — Бачу, що ви добрі, свої люди, коли мої пси на вас не гавкають... То ліудра тварина, зараз занюшить козацьку душу. Коли-б так сюди попав пан, або жид, або татарин, так на шматки розірвали-б.

Наблизилися до хати. Та то не була хата, а велика калйнна печера, до якої старий Охрілі приставив двері й у середині причепурив. Козаки ввійшли за старилі у середину й він засвітив каганець.

Карпо роздивлявся. Була - се простора висока печера з рівнилі глиняним полюстом. З одного боку в стіні видовбана піч, на якій догарав огонь. Від того блиліало світло по стінах, ліалюючи невиразні чудовижні взори, які то повставали, то зникали, пересувались з лисця на ліісце.

Дим з тої печери виходив якоюсь щілиною на двір.Навпроти входових дверей стояла якась щілина, заткана дошкалш. Були се двері до льоху. Карпо не • міг при світлі гаразд роздивитись від разу. Він держав на руках хлопця й не знав, де його діти.