— Будь ласка, діду, чи нема в тебе чого з'їсти, бо ми страх голодні, й для дитини-б дечого.
— Зараз зварю козячого молока, а для вас зараз вечеря буде. — Старий пішов з каганцем поза піч до якихсь дверей. Там була невеличка печера з лежанкою, вкритою кожухами. Він покликав туди Карпа.
— Ось тут поклади дитину та зроби біля його, що треба. Карпо поклав хлопця на лежанку й розгорнув з кожуха. Хлопець був мокрий. Він уже прокинувся та дививсь на все з острахом, не розуміючи, що з ним робиться.
Карпо став обережно роздягати його до гола з мокрої одежи.
— Я тобі зараз, Остапику, одежу просушу при огні. Поки що ти полеж так, а колиб тобі холодно було, то накрийсь кожухом.
— Я хочу до мого покою.
— Тут нема, дитинко, твого покою, пожди до завтра…
— А я хочу! Занеси мене зараз до мами.
— І мами тут нема, а тепер і ніч, і далеко їхати.
— Зараз до мами мене занеси, сердився хлопець, а то я поскаржуся батькові, й він звелить тебе побити.
Хлопцеві здавалося, що то хтось з слуг коло його порається.
Карпо передав мокру одежу Максимові, щоб той просушив її при огні.
За той час приніс старий Охрім кухоль теплого козячого молока.
Хлопець узяв кухоль в руки й став жадно пити молоко.
— Добре молоко? — питає старий.
— Не добре, воно смерділо. Завтра мені такого не давай.
— У мене, дитино, иншого нема…
— То завези мене зараз до мами…
— Тепер не можна — ніч, у лісі вовки бувають. Можуть тебе з'їсти.
