Сторінка:Андрій Чайківський. Козацька помста (1919).djvu/39

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Цю сторінку схвалено


Хлопець почав плакати. Його вдягли в просушену одежину й поклали спати. Він довго ще хлипав, поки заснув утомлений.

Старий узяв каганець і ввійшов до першої печери. Він поставив на столі борщу з рибою, паляницю, меду…

По вечері вийшли на двір. Ніч була прегарна. На блакитному небі світив великий місяць. Усюди було тихо, лиш соловейко в садку аж заходився, так виспівував. В воздусі пахло від розквітлої садовини, що, мов снігом, вкрилася білим цвітом. Дерева кидали дивовижні тіни на мураву.

Чарівна українська ніч!

Старий виніс кілька кожухів і розіслав на землі під роскішною черешнею.

— Ну й козаки з нас! крикнув Карпо, а деж наші коні?

— Не журись про коней, їм добре й безпечно. Он там пасуться поприпинані.

— А не буває тут часом вовка?

— Буває й вовк, та в мене добрі собаки. Здалека його почують та розірвуть на шматки. Сідайте ось тут, коли не голодні, та розкажіть мені, звідкіля ви й куди їдете?

Карпо став розказувати старому про все, що ми вже знаємо…

Дід Охрім вислухав усе, покурюючи люльку, та й каже:

— На пана Овруцького треба-б нашого Кривоноса. Той ніколи з порожніми руками не відходив. Ех! набрали ми тих замків панських, набрали, а що панів та жидів налущили, то й не перелічиш.

— Хиба ти, дїду, Кривоноса знав?

— Чи я знав? я з ним у всіх походах був, та й його славну смерть бачив ось тими очима, що на тебе дивлюся!

— А хіба ти такий старий?

— А як ти гадаєш?

— Шістьдесять либонь…