Козаки залюбки вмилися холодною водою.
— Гарна в тебе вода, діду…
— Без цього я б тут і години не всидів. Та воно, ніде правди діти, такої балки на всій Україні другої немає…
— А се ж що за будівля така?
— Млиночок поставив.
— І млиночок? — здивувався Карпо…
— Хіба-ж на базар за борошном піду?
— А зерна звідкіля береш?
— Землю орю, та й збираю, що Бог уродить…
Звідси пішли до долівки. По дорозі стрінули в загороді ціле стадо курей.
— Та ти, діду, справді хазяїн не аби-який.
— Побачиш ще дещо.
Старий виніс їм снідання під черешню. Варене молоко, мед у мисці, паляницю, печене мясо.
— Мені б на паненя подивитися.
— Я дививсь, він ще спить.
— Чи не багато того спання?
— Нічого, хай виспиться гаразд. Тепер ходіть, покажу вам моє хазяйство.
І повів своїх гостей по леваді. Зараз з лівої сторони від печері була друга, ще просторніша. Тут була стайня на кози, два волики й корову. Тепер не було тут нічого. Товар пасся в окремій загороді. Вхід до тої печери заложений був кущами так, що не видно було нічого. Трохи ниже стояв гарний садок. В садку стоять рядком вулики. На деревах бренять бжоли. З другого боку йде огорожа на товар. Він пересувається з місця на місце, поки не випасе трави. На самій середині балки грядки з усякою городиною. Капуста, буряки, морква, кавуни, огірки. А ще далі загони пшениці, ячменю, гречки та проса…
Козаки не можуть отямитися з дива…
— Ти тут сам діду?
