Сторінка:Андрій Чайківський. Козацька помста (1919).djvu/44

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до: навігація, пошук
Ця сторінка вичитана

42

 — Тепер не сам, гостей маю. За ними ступали крок за кроком два великі пси. — 

 — І ти, діду, не боїшся сам?

 — Хіба-ж я сам? Ось, бачиш, мої товариші, мої вірні слу и, — каже, показуючи на псів. Ану, нехай би мене хто зачепив...

За той час хлопець прокинувсь і вийшов аж на двір.Він стояв перед печерею й протирав заспані очі. Сонце його разило.

 — Остапику, гей! — гукнув Карпо, — ходи сюди, сину...

 — Я хочу до замку.

 — Хіба-ж тобі погано тут? — питає дід. Ходи зо мною, щось тобі покажу. Він узяв хлопця за руку й повів до товару.

Тут було маленьке, біле, мов сніг, козлятко.

 — Що се таке? — питає хлопець цікаво.

 — Козлятко. Я тобі його подарую, візьми собі...

Хлопець дуже зрадів. Узяв козлятко на руки й поніс. Воно забекало. Прийшла стара коза, понюхала й стала вп’ять скубти траву.

 — Тобі, певно, їсти хочеться?

 — Хочеться.

 — Ну, ходи й козлятко з собою візьми, воно вже твоє.

Хлопець тягав козлятко, аж засапався. Стярий виніс йому молока й шматок паляниці. Хлопець так був занятий козлятком, що й на їду не дуже то зважав. А далі наставив кухоль козляткові. Воно встромило свою мордочку до кухля й стало пити молоко.

Се дуже хлопцеві сподобалося. Він став тішитися, сміятися.

Козаки дивилися на се й собі усміхалися.

 — Дай кухоль, я тобі ще принесу, а то голодний будеш.

Старий приніс ще молока. Хлопець випив трохи, а решту дав козляті. Тепер воно бігло за ним, мов песик, а хлопець радів. — Потім дід повів його до млинка й пустив на млин воду. І се хлопцеві дуже подобалося.