мішок з кулями, довгий гострий ніж та два пістолі й ікона Богородиці в золочених рямах —
Козаки перехрестилися, а далі глянули один на одного й відразу подумали собі: „говорять, що старий з чортом руку держить, а в його ікона христіянська“.
Старий покинув хлопця з козою на дворі й заходився варити обід.
Козаки теж вийшли на двір і наблизилися до хлопця. Він держав козлятко за шию й щось до його говорив.
— Що-ж, Остапе, добре тобі тут? — питає Карпо.
— Добре. Воно так молоко п'є з кухлика, мов цуциня.
— Воно краще цуциняти, бо не кусає… А може б ти мені його подарував? — дрочився Карпо.
— Не дам. Попроси діда Охріма, він тобі дасть инше. Там ще скілько є.
— А ти любиш діда Охріма?
— Люблю. Він обіцяв навчити мене стріляти медведя.
— А мене любиш?
— Тебе ні. Нащо ти мене забрав від мами? Я хочу до мами, — і хлопець став плакати…
Почув се дід Охрім:
— Остапе, ану ходи до мене, щось тобі покажу. Хлопець побіг миттю до печери… Дід Охрім став його забавляти та заговорювати.
— Треба буде його тут залишити, каже Карпо до Максима. Здається, кращого місця не буде. Візьму його звідсіля, як підросте та зовсім забуде про колишнє.
— Я теж так гадаю. Тут і безпечно буде. Я справді не знаю безпечнішого місця. Воно неприступне, а ще народ уважає старого за характерника й чортового кума.
— Я справді не вгадаю, в котрий бік іти, щоб звідсіля вийти. Якийсь справді зачарований кут. Сьогодня поговорю з дідом. В мене трохи червінців в сідлі є, то лишу йому на початок.
