Сторінка:Андрій Чайківський. Козацька помста (1919).djvu/46

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до: навігація, пошук
Ця сторінка вичитана

44

мішок з кулями, довгий гострий ніж та два пістолі й ікона Богородиці в золочених рямах  — 

Козаки перехрестилися, а далі глянули один на одного й відразу подумали собі: „говорять, що старий з чортом руку держить, а в його ікона христіянська“.

Старий покинув хлопця з козою на дворі й заходився варити обід.

Козаки теж вийшли на двір і наблизилися до хлопця. Він держав козлятко за шию й щось до його говорив.

 — Що-ж, Остапе, добре тобі тут? — питає Карпо.

 — Добре. Воно так молоко п’є з кухлика, мов цуциня.

 — Воно краще цуциняти, бо не кусає... А може б ти мені його подарував? — дрочився Карпо.

 — Не дам. Попроси діда Охріма, він тобі дасть инше. Там ще скілько є.

 — А ти любиш діда Охріма?

 — Люблю. Він обіцяв навчити мене стріляти медведя.

 — А мене любиш?

 — Тебе ні. Нащо ти мене забрав від мами? Я хочу до мами, — і хлопець став плакати...

Почув се дід Охрім:

 — Остапе, ану ходи до мене, щось тобі покажу. Хлопець побіг миттю до печери... Дід Охрім став його забавляти та заговорювати.

 — Треба буде його тут залишити, каже Карпо до Максима. Здається, кращого місця не буде. Візьму його звідсіля, як підросте та зовсім забуде про колишнє.

 — Я теж так гадаю. Тут і безпечно буде. Я справді не знаю безпечнішого місця. Воно неприступне, а ще народ уважає старого за характерника й чортового кума.

 — Я справді не вгадаю, в котрий бік іти, щоб звідсіля вийти. Якийсь справді зачарований кут. Сьогодня поговорю з, дідом. В мене трохи червінців в сідлі є, то лишу йому на початок.