— Тепер ходім, хлопці, на весілля, говорив Карпо. З шаблею в руці пішов вперед. В палаті ще бенкетували. Музика грала завзято, а пани з гарними панями танцювали. Їм було безпечно за сими грубими мурами, що їх хлопські руки збудували…
Одна частина козаків кинулась по замкових покоях в'язати пяних панів.
Карпо штовхнув ногою двері до залі, де танцювали пани! Коли став на порозі, гукнув:
— На весілля приходимо, хоч непрохані. Ану-те, музики, заграйте й нам, сіромахам! — Усі, що тут були, задубіли від страху. Пані стали кричати та мліти. Усі збились в одну купу в куток залі, наче отара овець, коли вовк прокрадеться в кошару.
— Панів брати живих на пута — жінок не чіпайте!
В той мент почулися стріли з пістолів в сінях замку.
Кілька панів, почувши галас і крики, вибігло до сіней з шаблями й пістолями. Між ними стояв з шаблею на голо й з пістолем в руці пан Овруцький. Він лаяв в біса гайдамаків.
— Не руште його, братчики! — гукав Карпо, біжучи прямо на нього. Побіч нього біг що сили Остап.
Пан Овруцький заскреготів зубами. Він догадався, що це ватажок і націлив на його пістоль. Прибіг Остап і в саму пору підбив шаблею руку пана Овруцького. Куля попала стелю. Ну шию пана Овруцького впала петля. Він повалися на землю. Його зв'язали цупко. Пручання нічого не помогло. Було по всьому. Без проливу крови, без всяких заходів, без облоги — попав у руки козацтва сильний панський замок, якого не могла взяти жадна козацька ватага. Попався в руки козацьких местників гордий пан, споконвічний гнобитель козацького роду.
Козаки раділи.
— Ходім, хлопці, повечеряти, — може пани не з'їли ще всього!… Панас Чабан з своєю сотнею буде сторожити нашу безпеку. Зачинити браму й поставити стодожу по баш-
