Сторінка:Андрій Чайківський. Козацька помста (1919).djvu/83

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ця сторінка вичитана


81

З цієї задуми вирвав його чортівський сміх пана Овруцького. Такий сміх він колись давно чував і дуже його лякався.

 — Ти брешеш, хаме, кричав пан Овруцький, ти так мене мучити хочеш, глузуєш з мене. Ти давно замучив мою дитину, а може й з’їв її з помсти, бо ти гірш людоїда.

Карпо на ту зневагу а ні вусом не моргнув.

 — Ану, поглянь за праве вухо тому козакові — то там побачиш? А може ти й не знаєш, що в твоєї дитини був червоний знак за правим вухом? Се те-ж пам’ятка по твоїх кровавих вчинках, коли твоя вагітна жінка налякалась проливаної тобою козацької крови... Ну, подивись, тоді,.може, й не скажеш, що я брешу.

Пан Овруцький наблизився до Остапа, який стояв непорушно. Він подивився за праве вухо.

Від разу не той став. Його лице повеселішало, очі заблищали радістю...

Спавді! Боже мій, слава тобі! Станіславе, Стасю мій! Скільки я сліз виплакав за тобою, а тепер на старість мою вертаєшся до мене живий і здоровий!

Пан Овруцький розняв руки, щоб обняти Остапа.

Остап відступивсь.

Козаки дивились, що з того вийде.

Остап каже:

 — Не брудни мене твоїми руками. На них ще не засохла невинна кров хрещеного народа, моїх братів. Чував я за тебе багато, почув я з твоїх уст недавно ще, як ти хвалився нищити народ безвинний, що тебе годував крівавою працею...Ти мені не батько, я тобі не син. Я козак, що заприсягся карати й нищити панів, до яких і ти належиш. Подякуй Богові, що я про те дізнався, а то тебе власною рукою зарізав би. Тепер годі, бо в мене твоя кров, — але я знати тебе не хочу — душогуба.. — Ось де мій батько!

Остап підбіг до Карпа, присів біля нього на землі й став цілувати його руки...