сам запрошував нас, трохи якось врочисто, на чарку. Ми приймали його запросини й замовляли собі кожен по одній оранжеаді, що коштувала всього шість пенсів. Ми вже давно запримітили, що для доктора кожен заощаджений пені має істотне значіння. Одного разу, коли ми йому запропонували прилучитися до нашої експедиції на острів Мбау, він якось нерішуче й неохоче сказав, що відпустку йому хоч і дадуть, але за пропущені дні стягнуть дещо з його платні, суму не таку вже й малу, так фунтів із три. Дуже ніяково взяв він ті три фунти, що я йому запропонував, та й пізніше не раз ще діставав невеличкі суми. Світські маніри доктора рятували його від великої скрути. Не зважаючи на свій службовий стан, він міг бути майже „морським вовком“, одним із „небагатьох білих“ на берегах Південного океану, і сер Моріс, бувало, тільки кивне коротенько головою, коли він у його авто проїжджа мимо. Містер Бер і я, що не були високими колоніальними урядовцями, залюбки зустрічалися з доктором, хоч він, видно, був „під хмарою“ і через те трішечки „тінистий“, як кажуть англійці. Але, коли містер Бер з'їв забагато манго і вночі почало його колоти, він не послав за доктором Мортоном, а за другим із п'ятьох лікарів на острові.
56
