ким рухом кладе на свій стіл. Мені видно, що тут щось не так, але Бер нічого не запримітив і починає:
— Пан доктор Мортон у Суві був такий люб'язний, нам…
— Я радий бачити вас, — каже високошановний Тунгі. Тепер навіть американець догадався, що він власне каже: „Все-таки я радий бачити вас“.
Ні слова більше про доктора Мортона. Ні слова про Алісу, тонгайську принцесу. Прем'єр, цілком світська людина, повертає розмову в діловий бік. Ми переходимо зразу до королівських тонгайських дворових і державних справ. Ця важка чорна людина має досить хисту, щоб не вважати цієї дрібної острівної держави за осередок світу, та проте надавати свому завданню належної ваги.
Він каже до мене з усмішкою:
— Воно й не дуже великий рух у Тонга. Це малий, малесенький край. Більш, як двісті островів, та тільки тридцять тисяч населення. Ні, ми не вмираємо; тримаємось сяк-так. І не допускаємо азіятів: нема у нас япів, як на Гаваї, нема індійців, як на Фіджі. Білі…
Він робить широкий і байдужий жест.
— Ми мала нація, але горда. Англійці говорять про „Tongan swagger“ (Тонгайський чванько), цеб-то про гордий тонгайський
77
