Прокинувся я пізно вдень бадьорий і зміцнілий Шерлок Холмс сидів усе в тому ж положенні, тільки замість скрипки в руках у нього була тепер книга. Я поворухнувся. Він глянув на мене. Його обличчя було сумне й заклопотане.
— Ви спали міцним сном, — сказав він. — Я боявся, що ми розбудимо вас своїми розмовами.
— Я нічого не чув. А у вас, значить, єсть свіжі новини?
— На нещастя, нема. Мушу признатися, я почуваю себе трохи збентеженим і починаю хвилюватися. Думалося, до цього часу становище вже з'ясується. Тільки-но приходив доповідати Вігінс. Він каже, що й слідів баркаса не знайдено. Це дуже дошкуляє мене, бо нам дорога кожна година.
— Чи не можу я стати вам у пригоді? Я цілком одсвіжився і здатен одбути ще одну нічну екскурсію.
— Ні, нам нема чого робити. Мусимо лише чекати. Коли ми підемо, а якась звістка прийде без нас, це тільки пошкодить справі. Робіть собі що хочете, а я мушу залишатися на сторожі.
— То я піду до Кембервеля і зайду до місис Форестер. Вона до того ж і сама просила мене.
— А, місис Форестер? — спитав Холмс, і в очах йому мигнули іскри посмішки.
— Ну, та й до міс Морстен, звичайно. Вони обидві дуже цікавилися знати, що станеться далі.
— Я на вашому місці не казав би їм багато. На жінок, нехай то будуть навіть найкращі з них, ніколи не можна цілком покладатися.
