— Я повернуся за годину чи за дві, — одповів я, не заходячи з ним у суперечки з приводу такого жорстокого присуду.
— Гаразд. Щасти вам боже! Вам однаково доведеться переходити на той бік річки, то заберіть з собою й Тобі. Я думаю, він нам більше не потрібний.
Я взяв собаку й залишив його разом з півсовереном у старого натураліста на Пінчін Лейні. Міс Морстен я застав трішки втомлену після подій учорашньої ночи, але і вона, і місис Форестер палали цікавістю довідатися про новини. Я розповів їм про все, що ми робили, не спиняючись на жахливіших подробицях трагедії. Переказуючи, наприклад, про смерть містера Шолто, я не описував докладно, як саме його вбито. Але й без цих деталів моє оповідання вразило й захопило їх.
— Адже це — цілий роман, — скрикнула місис Форестер. — Покривджена панночка, скарб, вартий півмільйона, чорний людожер і розбійник з дерев'яною ногою. Вони відограють ролю дракона або злого духа в старих дитячих казках.
— І двоє лицарів, що врятовують дівчину, — додала міс Морстен, ласкаво глянувши на мене.
— Що ж це таке, Мері! Ваша доля залежить тепер тільки од наслідків шукання, а ви, мені здається, ніби-то й не хвилюєтесь. Подумайте, яка ви можете стати багачка, і цілий світ лежатиме коло ваших ніг.
Я відчув приплив радощів, побачивши, як мало діють на неї такі блискучі перспективи. Навпаки, рухом своєї гордої голови вона немов хотіла показати, що це питання найменше цікавить її.
— Мене хвилює Тадеуш Шолто, — промовила міс Морстен. — Хоч з його планів нічого й не вийшло, я вважаю, що він поводився надзвичайно благородно, і
