До сніданку він війшов похмурий і пристарілий, з почернілими як у лихоманці щоками.
— Ви сами виснажуєте себе, милий друже, — сказав я. — Я чув, як ви ходили через цілу ніч.
— Я не міг заснути, — одповів Холмс. — Ця клята задача гризе мене. Надто досадно спинитися перед такою нікчемною перепоною, коли решту перешкод переможено. Я знаю злочинців, знаю баркас, знаю абсолютно все і не маю жодних новин. Довелося притягти до роботи нових агентів і використати всі приступні мені засоби. Той бік ріки обшукано геть увесь, а проте ні я не поступився ні на крок уперед, ні місис Сміс не чула нічого про свого чоловіка. Один час мені навіть спадало на думку, що вони затопили судно, але потім я відмовився від цієї гадки.
— А, мабуть, місис Сміт навмисно скерувала нас на невірну путь?
— Ні, не думаю. Я довідувався про баркас: вона описала його правильно.
— Чи не поїхали вони проти води, а не за водою, як казала місис Сміс?
— Я зважив і цю можливість, і послав шукати сліди баркаса аж до Річмонда. Якщо до завтра не буде нічого нового, я подамся сам і шукатиму вже не баркаса, а людей. А проте мусимо мати новини ще до вечора.
Та ми не мали їх, тих новин, ні від Вігінса, ні від инших агентів. Замітки про норвудську трагедію вмістила більшість газет. Всі вони, здавалося, були проти безщасного Тадеуша Шолто. Ніяких свіжих матеріялів, як не рахувати повідомлення про те, що на завтра призначено допит, у них не було. Ввечері я пішов у Кембервел сповістити дам про нашу невдачу і, повернувшися, застав Холмса в пригніченому настрої. Він з
