до справи Шолто і обміркував її всю з самого початку. Мої хлопці обшукали всю річку — і без жодних наслідків. Баркаса не було ніде. Не повертався він і додому. Правда, хоч це було й мало ймовірно, вони, щоб замести сліди, могли потопити його. На всякий випадок, коли б инші гадки не справдилися, лишалася ця гіпотеза. Я знав, що Смол уміє ховати сліди, але не вважаю його за людину, здатну на дуже тонкі хитрощі, що звичайно бувають наслідком доброго виховання та високої освіти. Потім я пригадав, що він досить довго жив у Лондоні — бо ми знаємо, що він не спускав з ока Пондішері Лоджа — і подумав, що раптом виїхати, не влаштувавши деяких справ, він навряд чи спроможеться. В усякому разі таке припущення не було зовсім безпідставне.
— Мені воно здається слабеньким, — зауважив я. — Більш правдоподібно, що він улаштував свої справи перед тим, як вибирався в останній раз до Бартоломея Шолто.
— А я не думаю цього. Він мусив був складати занадто велику ціну своєму притулкові, який завжди міг стати йому в пригоді, і не став би кидати його раніш, як зробив би те, що хотів. Та в мене на доказ цього були й инші міркування. Джонатан Смол розумів, що незвичайна зверхність його компаньйона, хоч як би він його не вбирав, викличе балачки і вільно може бути поставлена у звязок з норвудською трагедією. Вони вийшли з своєї штаб-кватири під вночішнім покровом, і Смол, безумовно, хотів ще вдосвіта повернутися додому. За свідченням Місис Сміс, вони взяли баркас після третьої. За годину або трохи більше мало вже розвиднятись, і по вулицях був би народ. Через це, я думаю, вони не могли від'їхати дуже далеко. Він добре
