— Ви озвете його, як і звичайно, саїбе — прошепотів Абдула. — Не давайте йому приводу злякатися. Нехай він увійде; ви лишайтеся тут на сторожі, — ми зробимо все сами. Приготуйте ваш ліхтар, щоб ми знали, що це дійсно той чоловік.
Вогник посувався вперед, иноді спиняючись. Нарешті я виразно побачив дві темні постаті, що хляпали по калюжах.
— Хто йде? — спитав я.
— Друзі, — була відповідь.
— Я відслонив ліхтар і освітив їх. Один був величезний сикх з чорною бородою мало не до поперека. Таких здорових людей я бачив тільки в комедіянтських ташах. Другий був невеличкий гладкий чоловічок у високім жовтім тюрбані і з пакою, загорненою в шаль, на руках. Він увесь трусився од страху. Руки йому тремтіли, як у лихоманці, і він крутив на всі боки головою, поблискуючи допитливими оченятами, наче та миша, що визирає з нірки, Я здригнувся, подумавши, що його зараз буде вбито, а потім згадав про скарби і моє серце стало тверде, як криця. Глянувши на моє біле обличчя, він верескнув з радощів і підійшов до мене.
— Прошу вашої помочи, — заскиглив він, — помочи бідному крамареві Ахметові. Я проїхав через увесь Райпутан, щоб знайти захист у форті Агри. Мене обікрадено і вибито, бо я був друг англійців. Це таке щастя — почувати себе в небезпеці і не боятись ні за своє життя, ні за свої маленькі статки.
— Що у вас під шаллю? — спитав я.
— Залізна скринька з двома-трьома речами, цікавими, як родинні пам'ятки. Вони нічого не варті для сторонніх, але мені шкода була б їх позбутися. Я не
