мою думку, ознаки здорового розуму, а не злочинної вдачі.
— Багато людей повішено на підставі значно менш переконливих доказів, — похитав я головою.
— Вірно. І повішено дурно.
— А що ж каже в цілій справі сам молодий чоловік?
— На жаль, його свідчення не дуже додають духу його прихильникам, хоч серед них єсть кілька цінних для нас пунктів. Ось почитайте сами.
Він витяг з вороху газет „Гірфордшайські вісті“ і відзначив у них звіт про допит нещасного хлопця слідчим. Підсунувшися ближче до вікна й розгорнувши газету, я уважно прочитав то місце.
„Тоді приведено Джемса Мек-Карсі — єдиного сина покійного, що виказав таке: „Три дні перед тим я прожив у Брістолі й повернувся в понеділок 3 червня вранці. Коли я приїхав, батька не було вдома, і покоївка сказала мені, що він з Джоном Кобом-грумом — в Росі. Незабаром я почув з своєї кімнати шум коліс у дворі і, визирнувши у вікно, побачив, як він злазив з екіпажа й подався кудись із двору. Я тоді взяв рушницю й пішов до Боскомбського ставка подивитися на садки для трусиків, що були з того боку озера. Дорогою я бачив ловчого Вільяма Краудера, але він помиляється, думаючи, що я наздоганяв батька. Я й на думці не мав, що він іде переді мною. Наблизившись ярдів на сто до ставка, я почув крик „куу“, що ним ми звичайно перегукувалися з батьком. Тоді я пішов швидше і знайшов його коло ставка. Він, здавалося, дуже здивувався, побачивши мене, і неприязним тоном спитав, що я тут роблю. Розмова наша перейшла в суперечку і мало не в бійку, бо батько був людина
