Вона зашарилася під допитливим, гострим поглядом Холмса.
— Дякую вам за ваші відомості, — промовив мій приятель. — А чи не міг би я побачити завтра вашого батька?
— Думаю, що доктор не дозволить йому.
— Доктор?!
— А ви хіба не чули? Бідний тато взагалі нездужав останні роки, а це вбивство зовсім звалило його. Він лежить у ліжкові, і доктор Віловз каже, що він уже інвалід і що його нервова система вкрай схитнулася. Містер Мек-Карсі був єдина людина, що знала батька ще за часів його буття в Австралії.
— А, в Австралії? Це дуже важно.
— Так, — на копальнях у Вікторії.
— На золотих копальнях? Там, де містер Тернер збив собі майно?
— Так-так.
— Дякую вам, міс Тернер. Ви дуже допомогли мені.
— Ви повідомите мене, як у вас будуть якісь новини? Правда? Ви ж безперечно будете у в'язниці, щоб побачити Дмемса? Скажіть йому, що я певна його невинности.
— Добре, я перекажу, міс Тернер.
— Ну, треба їхати додому, бо тато погано почуває себе. Бувайте і щасти вам боже! — Вона вийшла з кімнати так же рвучко, як і ввійшла, і незабаром колеса її екіпажа тарахкотіли вже по вулиці.
— Мені просто соромно за вас, Холмсе, — поважно промовив Лестрейд по кількох хвилинах мовчанки. — Навіщо збуджувати надії, які вам самому доведеться потім знищувати? У мене не дуже чуйлива вдача, але така поведінка, по-моєму, жорстока.