— А вбивця?
— Вбивця високий на зріст чоловік, лівша, шкутильгає на праву ногу, носить мисливські чоботи на грубій подошві й сірий плащ, палить індійські сигари, вживає мундштук і має в кешені тупий цизорик. Я міг би вказати й на инші деталі, та тимчасом нам досить і цих.
— На жаль, я й тепер лишаюся скептиком, — засміявся Лестрейд. — Теорії — річ гарна, але нам доведеться мати справу з безтямними англійськими присяжними.
— Побачимо, — спокійно відказав Холмс. — Робіть за вашою методою, а я робитиму за своєю. Після обіду я буду зайнятий, а вечірнім поїздом, гадаю, уїжджати в Лондон.
— Ви кинете нескінчену справу?
— Вона вже скінчена.
— А таємничість її?
— Тайни тепер немає ніякої.
— Хто ж, по-вашому, злочинець?
— Добродій, що його я тільки-но описав вам.
— Та хто ж він?
— Розшукати його, напевно, буде не важко. Тут живе небагато народу.
— Я — людина практична, — знизав плечима Лестрейд, — і не можу тинятися по околицях, шукаючи лівшу, кривого на праву ногу. З мене глузуватиме цілий Скотленд-Ярд.
— Як собі хочете, — промовив Холмс. — Я дав вам вказівки. Оце тут ви, здається, спинилися? На все краще. Перед од'їздом я напишу вам кілька слів.
Повернувшись до готелю, ми знайшли сніданок уже на столі. Холмс мовчав і обмірковував щось із виразом людини, що не знає, як вийти із скрутного становища.
