— Ви — просто автомат, лічильна машина! — обурився я. — Подеколи в вас єсть щось нелюдське.
— Перш над усе не можна допускатися, щоб особисті прикмети впливали на ваші міркування, — поблажливо посміхнувся він. — Для мене клієнт — лише один з чинників, тілька ланка в задачі. Почуття — ворог спокійного розумування. Запевнюю вас, що найчарівнішу жінку, яку я будь-коли знав, повісили за отруїння трьох дітей, а найогидніший на позір з-поміж моїх знайомих пожертвував уже більш як чверть мільйона фунтів на бідних міста Лондону.
— Проте в даному разі…
— Для мене не існує винятків. Виняток зводить на нівець правило. Ви ніколи не цікавились графологією? Що ви сказали б про це письмо?
— Дуже чітке й правильне, — одповів я. — Людина з діловими звичками і з досить твердою вдачею.
— Вдивіться краще в довгі літери, — похитав головою Холмс, — вони майже не вистають понад рівнем: d може бути і a, а l таке, як і e. У людини з твердою вдачею, хоч як нечітко вона не писала б, довгі літери завжди відрізняються. K вказують на нестійкість, а великі літери — на самоповагу. Ну, а тепер я уходжу. Мені треба дістати деякі довідки. Повернуся за годину.
Я взяв роман і сів до вікна, але думки мої були далеко від книги. Я згадував нашу гостю — її привітну усмішку, багатий на інтонації красивий голос, тайну, що оповивала її життя. Коли зник її батько, їй було сімнадцять років; значить, тепер вона має двадцять сім — чудовий вік, що позбавився вже юнацької зарозумілости і набув трішки тверезого досвіду. Такі метикування призвели мене нарешті до небезпечних висновків, і, кинувши в бік роман, я заглибився в останню
