така думка. Скарби Агри, як непереможный бар'єр, ставали між нами.
Було коло другої, коли ми під'їхали до помешкання місис Форестер. Слуги давно вже спали, але сама місис Форестер, зацікавлена незвичайною запискою, що її одержала міс Морстен, ще не лягала, чекаючи її повернення. Вона сама відчинила нам двері, і любо було дивитися, як ніжно ця літня, приємна на позір жінка обхопила Мери за талію і ласкаво, наче мати, привітала її. Бачити було, що це не лише гувернантка, а й близький, поважный друг. Нас познайомили, і місис Форестер попросила мене ввійти й розповісти за наші пригоди. Але я послався на дуже важливе доручення і, перепросивши, обіцяв заїхати потім і розказати про всі новини. Від'їздячи від дому, я обернувся назад і ще й тепер бачу перед себе невелику групу на сходах — дві чепурні, пригорнені одна до одної жіночі постаті, напіводчинені двері, освітлену залю, що відбивалась у свічаді, і добре начищені, блискучі дротики для килима на сходах. Видовисько затишного англійського дому трохи заспокоїло мене після темної, дикої справи, що захопила нас.
Що більше я думав про неї, то справа ця ставала для мене незрозуміліша й дикіша. Ідучи мовчазними, освітлюваними газом вулицями, я мисленно перебрав усі дивні пригоди сьогоднішнього дня. Тут була одна основна задача — це, принаймні, цілком з'ясувалося. Смерть капітана Морстена, посилка перлин, об'ява в газетах, лист — всі ці обставини не викликали ніякого сумніву. Але всі вони приводили нас до якоїсь глибокої, трагічної тайни. Індійські скарби; цікавий план у багажі Морстена; незвичайна сцена перед смертю майора Шолто; знахідка скарбів і зараз же по тому вбивство