того, хто знайшов їх; незвичайні обставини злочину — сліди ступнів, чудне приладдя, слова на клапті паперу такі само, як і на папірці в теці капітана Морстена — то був лабіринт, звідки кожен, не обдарований хистом мого друга, мусив був одмовитися знайти вихід.
Пінчін Лейн являв собою ряд брудних двоповерхових домків у долішній частині Лембеса. Я довго стукотів у двері будинку номер три, перше ніж це вплинуло на його мешканців. Нарешті за віконницями замиготіло світло свічки, і з одного з вікон визирнуло чиєсь обличчя.
— Геть звідси, п'янюго! — вереснуло обличчя. — Я спущу з цепу на тебе сорок три собаки, як ти стукнеш ще хоч раз.
— Я потребую тільки одного і саме й прийшов по нього, — сказав я.
— Геть зараз же! — лютував голос. — У мене тут є деркач, і я кину його тобі на голову, як ти не заберешся зараз же.
— Та мені ж бо потрібний собака, — настоював я.
— Годі вже глузувати з мене! — гримнув містер Шерман. — Почекай трішки. Після того як я скажу „три“, дістанеш деркачем по голові.
— Містер Шерлок Холмс, — почав був я, і… ці слова мали надзвичайний ефект, бо вікно раптом зачинилося, а натомість за хвилину відчинилися двері. Містер Шерман показався худорлявим, згорбленим старим з довгою жилавою шиєю і в синіх окулярах.
— Завжди радий привітати друга містера Холмса, — сказав він. — Стережіться, щоб вас не цапнув борсук. А, ти, погань! Що ж це ти хочеш укусити джентлмена? Не бійтеся, сер, це тільки Цецілія. В неї немає зубів, і вона бігає в мене по кімнатах і ловить тарганів.