куватою поляною і між камінням було нелегко, але, придивившись пильніше, я просто перед собою побачив утертий шлях, очевидно, проторований звірима. Підчас нашої експедиції ми не раз надибували такі доріжки. Ця стежка могла врятувати мене, бо я уславився як бігун і саме на той час був у найкращій формі. Кинувши рушницю, я промчав півмилі з такою швидкістю як ніколи. Мені боліло все тіло, сперло груди, забило дух; та по моїх слідах гнав звір, і я біг та біг. Нарешті, знеможений, ледве в силі ворухнутися, я спинився. На один момент мені здалося, що я здихався свого переслідувача. Ззаду було тихо. Але раптом, велетенськими лапами нищачи все на своєму путі й важко дихаючи, звір знову опинився в мене за плечима. Я мусив був загинути.
І чого це я, божевільний, задлявся так замість тікати знову? До того часу звір одчував мій слід самим нюхом і посувався наперед досить повільно й невпевнено. Тепер він бачив, як я кинувся навтіки, і слідкував за мною очима, бо стежка вказувала йому мою путь. Поминувши кущі, тварина велетенськими скоками наближалась до мене. Місячне світло одбивалося в його лютих очах, на рясних зубах в його роззявленій пащі, на пазурях його коротеньких, дужих передніх лап. Зойкнувши з остраху, я повернувся й побіг стежкою. Переривчасті, свистючі подихи тварини ставали раз-у-раз голосніші. Її важучі лапи гупали зовсім близько від мене. Щосекунди мені здавалося, що її гострі пазурі от-от упадуть мені на спину. І зненацька — хрусь! я полинув у якусь безодню, в очах мені потемніло, я зомлів.
Опритомнівши — думаю, не менше як за десять хвилин, — я почутив якийсь жахливий, в'їдливий запах. Я простяг у темряві руку й натрапив на щось подібне до
