величезного шматка м'яса; друга рука моя торкалася великої кістки. Наді мною було кружало зоряного неба, і це довело мені, що я лежу на споді глибокої ями. Повільно звівся я на ноги й обмацав себе. Моє тіло від голови до п'ят страшенно боліло, але всі члени його вільно рухалися і суглоби згиналися. Пригадавши обставини падіння, я з острахом глянув угору, боячись на тлі блідуватого неба побачити тінь жахної голови. Проте, ніяких ознак присутности чудовиська я не виявив. Не чути було й жодного звуку. Тоді я почав сторожко обходити круг притулку, куди так слушно провалився.
То була, як я казав, яма з стрімкими стінками, на споді футів у двадцять в прогоні. На цьому споді лежали купи м'яса, здебільшого в останній стадії гниття. Повітря в ямі було нестерпне й отрутне. Спотикаючись на липучі останки, я несподівано набрів на щось тверде. По ближчому дослідженні виявилося, що то — вбита посередині ями паля. Вся вона була ніби намащена лоєм і така висока, що до горішнього кінця її моя рука не досягала.
Раптом я згадав про воскові сірники в моїй кешені. Запаливши одного з них, я не міг мати ніякого сумніву щодо характеру місця, де опинився. То була пастка на хижі звірі, зроблена руками людськими. Загострена на верхньому кінці паля посередині ями мала коло дев'яти футів заввишки і була вся чорна від крови тварин, що настромлялись на неї. Шматки м'яса та кістки на споді були залишки жертов, яких витягли нагору, аби пробрати місце для нових. Я пригадав слова Челенджера, що на пляті не може бути людей, бо їхня нікчемна зброя не врятувала б їх од тутешніх страховиськ. Тепер стало ясно, як вони захищалися. Печери з вузькими входами, крізь які не спроможні були
