— Індіяни вміють. У них на те єсть їхній власний спосіб. Вони чатують на нас і барабанним боєм розмовляють один із одним. Вони вб'ють нас при першій же нагоді.
О полудні того ж таки дня — записна книжка підказує мені, що то було у вівторок 18-го серпня — ми чули вже шість або сім барабанів, що тарабанили звідусіль. Подеколи стукіт був дрібний, подеколи — повільніший. Іншим разом то були запитання й одповідь: десь на сході сікли високим стакато, а по павзі з півночі котилися низькі, не часті звуки. Це безперервне тарахкотіння невимовно збуджувало нерви. В ньому, здавалося, чути було загрозливе попередження нашого метиса: „Ми вб'ємо вас при першій же нагоді“. „Ми вб'ємо вас при першій же нагоді“. У мовчазному лісі жодного поруху; тиша та спокій по цей бік темної, рослинной завіси. А там, поза нею, наші переслідувачі безупинно нагадують про себе. „Ми вб'ємо вас при першій же нагоді“ — каже барабанщик на сході. „Ми вб'ємо вас при першій же нагоді“ — стверджує його товариш на півночі.
Цілий день били круг нас барабани, і загрози їхні відбивалися на обличчях наших кольорових супутників. Навіть небоязький, одчайдушний метис — і той нібито звомпив. Але того ж таки дня я пересвідчився, що і Самерлі, і Челенджер посідають найвищий тип одваги — сміливість людини науки. Це сміливість, яка підтримувала Дарвіна підчас його перебування серед аргентинських гавчосів, або Волеса, коли той жив серед людожерців на Малайських островах. З волі природи розум людський не може водночас думати про дві різні речі, і коли його захлоплюють наукові проблеми, в ньому не лишається місця для особистих почувань. Цілий день, серед безугавного тарахкотіння барабанів,
