слободської України є частина загальної історії України. І через те її захоче знати і увесь відроджений у своїй національній самосвідомости український нарід. А у населення Слобожанщини нехай його національна самосвідомость починається з того, що найближче до нього — з свідомости про те, що творили його діди та прадіди, — з історії Слобожанщини. І хай ся історія буде справжньою історією народа — його подій, його життя, його горя, його родощів, його думок, мрій та надій і знову таки усього народу — усіх його колишніх станів: і козацьтва, і його старшини, і поспільства, і міщансьтва, і духовенства з їх матеріальними здобутками, просвітою і культурою, з усім національним обличчям.
У народів західньої Європи, наприклад, у Швейцарців ми бачимо велику прихильність до їх місцевої історії, археології, ми бачимо у них навіть місцеві музеї. Європейські педагогі завжди вимагають, щоб іще з нижчоі школи починалася знайомість учнів перш усього з тим, що вони бачуть біля і навкруги себе, щоб вони це зрозуміли, бо коли зрозуміють, той шановатимуть, й цінуватимуть і любитимуть. А коли се буде, то се буде дуже користно і для науки, бо тоді не гинитимуть так, як нині, пам'ятки нашої старовини. Повинні і ми свою місцеву історію ввести у програм низшої народньої школи, у програм шкіл для дорослих і за для позашкільної просвіти.
Д. Багалій.
