на вільний друк церковних книжок — і Лавра обстояла своє право[1]. Почалися утиски на книжки, друковані в друкарнях України. В одному Київському виданню, коли воно передруковалося 1709 р. в Москві, українська ортографія та вислови його замінилися великоросійськими. 1718 року в Київі було видано Минологіон, і в заголовку Київо-Печерська Лавра названа була Ставропигією Царгородського патріярха. З приводу цього видано було роспорядження, щоб цього більше не було і щоб нових книг, окрім церковних попередніх видань, не друкувалося. Але й ці церковні старі книжки треба було, раніше ніж передруковувати, перевіряти з великоросійськими виданнями, щоб не було ніякої ріжниці та особливого наріччя. 1721 р. Київська та Чернігівська друкарні були оддані під догляд Синоду, а той доручив цей догляд членові свойому Г. Бужинському. Бужинський повинен був цензурувати українські видання, порівнюючи їх з великоросійськими, і він це робив, як це видко, наприклад, з такої його цензурної помітки: «сія книга Апостолъ повелѣніемъ святѣйшаго правительствующаго Синода всероссійскаго въ конторѣ типографской противъ Апостола всероссійскаго изслѣдована и по изслѣдованіи обрѣтеся во всемъ съ великороссійскимъ сходная. Того ради печати предати и въ народъ отпущати Св. Прав. Синодъ всероссійскій благословляетъ». Далі йде підпис Бужинського. Такі ж примітки бачимо і в инших київських та чернігівських виданнях. Особливо цікаве було відношення Синоду до Чернігівської друкарні.
1726 року ігумен Київського Михайлівського м-ря клопотався перед Синодом про видання Акафиста великом. Варварі, складеного мітрополітом Іоасафом Кроковським, коли він був архимандритом. Дозвіл був одержаний, але з тою умовою, щоб видання вийшло на російській мові. При Анні Іоановні Київському архиєпіскопу Рафаїлові Заборовському велено було одібрати од усіх українських церков книги старого українського друку та замістити їх книжками московських видань. І тільки тому, що московська друкарня не могла задовольнити усіх замовців, старі книжки вживалися і далі для церковних потреб. А цариця Єлизавета, хоч була вона, яко це відомо, дуже прихильна до України, все ж таки видала нового наказа про знищення цих книжок і тільки дала дозвіл мітрополітові Т. Щербацькому завести при Софійському соборі друкарню, та тільки з тією умовою, щоб там друкувалися книжки, цілком подібні до московських. Але друкарня так і не була відкрита. Київо-Печерська
- ↑ Про цю боротьбу дивися в Огієнка, Українська культура. К. 1918, стор. 153–159, для чого скористувався він V томом I ч. Архива Юго-Зап. Россіи.
