Сторінка:Багдановіч Максим. Вінок (Київ, 1929).djvu/79

Ні! Працею свій дух Сальєрі розгортав.
Він є той вірний раб, який не закопав
у землю свій талан. Хай судний день настане, —
спокійно й просто він у вічі музі гляне,
і муза за любов до хисту оцього
простить і виправдить приклонника свого.

Так само і в співця, о, думко, пісня всяка
тобою красна є, — привіт за це і дяка!
Привіт мій і тобі, щоденна праце: ти
навчила в творчості і радощі знайти.
Тобі несу привіт, о, чарівна Камено, —
впоїв надхненням нас твій струмінь, Гіпокрено.
Співає хистові хвалу душа моя;
о, любі вірші, й вас вітаю серцем я.
Александрійський, ти — спокійний, як Еребус,
що заховав огонь під снігом. Хто in rebus
musarum знається, не може не любить
поважности в тобі. Тому то відновить
тобою я хотів старий звичай писати
епістоли. Прощай: пора обом нам спати.