слово неба. Приятелі мовчки прийшли додому. В деяких обставинах життя можна тільки почувати приятеля коло себе. Словесна розрада ятрить рану, розкриває її глибину. В старому піяністі, як бачимо, був геній приязні, і сам він багато страждавши, знав звичаї страждання.
Ця прогулянка була остання для старого Понса. Після хвороби його знову хвороба обпала. Темпераменту він був сангвінічно-жовчного, жовч у нього потрапила в кров, і він занедужав на тяжке запалення печінки. Ці дві недуги були єдині в його житті, лікарів він зовсім не знав, і пані Сібо, в якої пориви на початку завжди бували чудові, навіть материнські, привела до нього квартального лікаря. У кожному кварталі в Парижі є лікар, якого ім'я та мешкання відомі тільки нижчій клясі, дрібним міщанам та дверникам, отже його звуть квартальним лікарем. Цей лікар допомагає в пологах, кидає кров і в медицині є те саме, що в „Птіт з'Афіш“[1] слуга на всі руки. До бідних він із обов'язку добрий, має не абияку вправність завдяки довгій практиці, і його звичайно люблять. Доктор Пулен, якого пані Сібо привела до хворого й приводила колись до Шмуке, байдуже вислухав скарги старого музиканта, який цілу ніч чесав собі шкуру, що втратила будьяку чулість. Стан очей, обведених жовтими колами, погоджувався з цим симптомом.
— У вас днів зо два тому була якась велика туга, — сказав лікар.
— Лишенько, так, — відповів Понс.
— У вас та хвороба, якої трохи не спобіг ось цей добродій, — сказав він, показуючи на Шмуке, — жовтуха; але це дарма, — додав доктор Пулен, пишучи рецепта.
Не зважаючи на це заспокійне слово, лікар скинув на хворого тим гіпократичним поглядом, де всяк, хто хоче правди дізнатися, завжди побачить смертний вирок, хоч і прихований під професійним співчуттям. Тож і пані Сібо, що зазирнула лікареві в вічі шпигунським
- ↑ „Petites Affishes“ — назва старовинної французької довідкової газети. Прим. перекл.
