з свого досить посереднього чоловіка — пера Франції, з нікчемної людини — здібного політика. Але скажіть, чи вірите ви, що лорд Гренвіль помер через неї, як каже дехто з жінок?
— Може бути. З того часу, як сталась ця пригода, правдива чи вигадана, бідна жінка дуже змінилася. Вона ще не виїздить у світ. В Парижі це щось важить: бути вірною чотири роки. Коли ви бачите її тут…
Пані Фірміані спинилась, потім додала хитро: — Я забуваю, що мушу мовчати. Ідіть поговоріть з нею.
Якусь хвилину Шарль стояв нерухомо, злегка прихилившись спиною до одвірка, пильно вдивляючись у жінку, що зробилась славетною, хоч ніхто не міг зрозуміти причини, на якій грунтувалася ця слава. Таких цікавих аномалій у світі трапляється багато. Репутація пані д'Еглемон не була, певна річ, незвичайніша, ніж репутація деяких людей, що ввесь час працюють над нікому незнаною роботою — статистиків, що здобувають славу глибоких людей за свої обчислення, яких вони з обережності не публікують; політиків, що живуть з газетної статті; авторів та художників, чиї твори ніколи не виходять з портфеля; учених, що вчені тільки перед неуками, так як Сганарель[1] латиніст перед тими, хто не знає латини; людей, яким приписують здібність у якійсь галузі — чи то в керуванні мистецтвом, чи то яке важливе завдання. Чудовий вислів — «це фахівець» — утворено, здається, якраз для цих безголових політиків та літераторів. Шарль дивився довше, ніж того хотів, невдоволений, що так зацікавився жінкою; але присутність цієї жінки розвіювала думки, що за хвилину перед тим з'явились у молодого дипломата, коли він дивився на бал.
Маркіза, якій було тоді вже тридцять років, була чудова, хоч худорлява й надзвичайно тендітна. Її найбільші чари були в обличчі, якого спокій виявляв дивну глибину душі. Її блискучі, але мов затуманені невідступною думкою, очі свідчили про гарячкове життя й незмірну покору. Її повіки,
119
- ↑ Герой комедії Мольєра «Лікар поневолі», претенційний неук, що пишається кількома скаліченими латинськими словами, упевнившись, що присутні латинської мови не знають.
