Перейти до вмісту

Сторінка:Бальзак. Тридцятилітня жінка (1934).djvu/133

Матеріал з Вікіджерел
Цю сторінку схвалено

надає чуттям такої вражливості, що найменший зрух викликає сльози й побільшує без краю смуток, коли серце потопає в тузі або дає йому невимовну втіху, коли воно потопає в безоднях кохання. Жюлі майже мимоволі стиснула руки свого друга. Цей переконливий потиск збадьорив боязкого коханця. Радість цієї хвилини й сподіванки майбутнього — все злилося в одному почутті, в почутті першої ласки чистого й скромного поцілунку, під який пані д'Еглемон підставила щоку. Чим стриманіша ласка, тим могутніша й небезпечніша вона була. Їм обом на лихо, тут не було ні вдавання, ні фальшу. То був союз двох чудових душ, відокремлених усім, що є закон, поєднаних усім, що є принадного в природі. В цей момент увійшов генерал д'Еглемон.

— Міністерство змінено, — сказав він. — Ваш дядько ввійшов до нового кабінету. Отже, ви маєте чудову нагоду стати послом, Ванденес.

Шарль і Жюлі ззирнулись, почервонівши. Ця взаємна чеснота була для них ще одним зв'язком. У них обох була одна думка, одна мука совісті, — зв'язок жахливий і однаково сильний, як між двох злочинців, що вбили людину, так і між двох коханців, повинних у поцілунку. Маркізові треба було відповісти.

— Я вже не хочу виїздити з Парижу, — сказав Шарль де-Ванденес.

— Ми знаємо чому, — сказав генерал, удаючи хитрість людини, що викрила таємницю. — Ви не хочете покидати свого дядька, щоб заявити своє спадкове право на його перство.

Маркіза втекла до себе в кімнату, подумавши про свого чоловіка страшним словом:

— Він ще й дуже дурний!


 

Між Італійською заставою і заставою Санте, на внутрішньому бульварі, який веде до Ботанічного саду, є краєвид, вартий уваги художника або мандрівника, хоч

136