— Ті, кому до вподоби ці непристойності, за наші гріхи не відповідатимуть, — сухо відповіла молода жінка.
— Ви не танцювали? — запитав Гранвіль.
— Я ніколи не танцюватиму, — відказала вона.
— А я кажу, ви мусите танцювати, — палко відповів товариш прокурора. — Так, ви мусите йти за модою, носити квіти у волоссі, одягати брильянти. Подумайте, моя красуне, багаті люди, а ми якраз такі, мусять підтримувати розкіш у державі. Чи не краще сприяти розвитку мануфактурної промисловості в країні, ніж марнотратити руками духівництва гроші на милостиню?
— Ви говорите, як державний діяч, — сказала Анжеліка.
— А ви, як церковний діяч, — жваво відказав він.
Суперечка надто загострилася. Пані де-Гранвіль виявила в своїх відповідях, незмінно лагідних і висловлених чистим, мов церковний дзвіночок, голосом, упертість, яка зраджувала вплив духовної особи. Коли вона почала покликатися на права, що надав їй Гранвіль своєю обіцянкою, і сказала, що духівник зокрема заборонив їй ходити на бали, судовик спробував довести їй, що той священик переступив межі священних приписів. Ця гидка богословська суперечка поновилася ще з більшою уїдливістю з того й з того боку, коли Гранвіль побажав повезти дружину до театру. Кінець-кінцем, товариш прокурора, щоб спаралізувати шкідливий вплив колишнього каноніка, поставив справу так, що пані де-Гранвіль, притиснута до стіни, запитала листовно в римської курії, чи дозволено жінці без загрози для спасіння її душі декольтуватися, відвідувати бали й театри в догоду своєму чоловікові. Превелебний Пій VII не забарився з відповіддю, де гостро засуджував опір дружини й ганив духівника. Цей лист, справжній подружній катехизис, був ніби продиктований ніжним голосом Фенелона, чий чар і лагідність у ньому почувались. «Жінці добре скрізь, де її веде чоловік. Якщо вона згрішить з його наказу, то за такий гріх ніколи не відповідатиме». Ці два рядки з послання папи дали підставу пані де-Гранвіль та її духівникові обвинуватити його в нерелігійності. Але ще раніш, ніж послання при-
259
