тішитесь, це діло графа; гроші, що ви заробляєте, ідуть від графа, бо його турботи обіймають навіть дрібнички вашого існування. Ваш чоловік урятував вас у очах світу, пояснив правдоподібними причинами вашу відсутність і не криється з надією на те, що ви не загинули під час кораблетрощі «Цецілії» — корабля, яким ви поїхали до Гаванни, боючись, щоб вас не обминула своєю спадщиною одна стара родичка; ви поїхали туди в товаристві двох жінок з її родини й старого управителя! Граф каже, що послав на місце агентів і одержав листи, які дають йому велику надію. Про те, щоб заховати вас від людського ока, граф турбується не менше, ніж ви самі. Одно слово, він вам скоряється…
— Годі, — відповіла вона. — Але одне ще хочу знати. В кого ви довідалися про всі ці подробиці?
— О, боже, пані, мій дядько влаштував секретарем до поліцейського комісара цього кварталу одного бідного молодика. Він і розказав мені все це. Якби ви сьогодні ввечері нишком утекли з цього дому, ваш чоловік зразу знав би, де ви поділися, і його піклування скрізь за вами слідкувало б. Як могла жінка, така розумна, як ви, припускати, що крамарі купують капелюшки й квіти за ту саму ціну, що й продають їх? Скажіть, що ваш букет коштує тисячу франків — ви їх матимете! Навіть материнська ніжність не дорівнюється ніжності вашого чоловіка! У швейцара цього будинку я довідався, що граф часто підходить до граток вашої садиби вночі, коли всі вже сплять, щоб тільки глянути на світло вашої нічної лампки. Ваша велика кашемірова шаль коштує шість тисяч франків… Ті «старі» речі, що продає вам ваша постачальниця, походять з найкращих фабрик… Одно слово, ви тут як Венера у Вулкановій сітці, але в своєму полоні ви — самі, завдяки величній великодушості, яку граф увесь час виявляє вже сім років.
Графиня тремтіла, як спіймана ластівка, що витягає шию з руки, яка її тримає, і дико озирається навкруги. Вона нервово здригалася і неймовірливо дивилась на мене. Її сухі очі блищали палким огнем, але вона була жінка!..
