Ще хвилина, проступили сльози, і вона заплакала — не тому що була зворушена, а від свого безсилля, від розпачу. Вона вважала себе за незалежну й вільну, а шлюбні пута гнітили її, як тюрма — ув'язненого.
— Я піду, — сказала вона крізь сльози, — він мене до цього змушує, — піду туди, де вже ніхто до мене не дістанеться!
— О, — сказав я, — ви хочете вкоротити собі життя. Певне, пані, ви маєте великі підстави, щоб не хотіти вернутися до графа Октава?
— О, так!
— У такому разі скажіть їх мені, скажіть їх моєму дядькові. Ви матимете в нас обох двох найщиріших порадників. Мій дядько священик у сповідальні, але у вітальні ніколи не буває священиком. Ми вислухаємо вас, ми докладемо всіх зусиль, щоб розв'язати завдання, що ви нам поставите. І якщо ви жертва якогось непорозуміння чи обману, ми, може бути, зуміємо знищити його. Мені здається, що ваша душа — чиста, але коли ви й завинили в чомусь, то цілком спокутували все. Пам'ятайте, зрештою, що я ваш найвідданіший друг. Якщо ви хочете позбутися тиранії графа, я дам вам змогу зробити це, він вас ніколи не знайде!
— О, є ж манастир! — промовила вона.
— Так. Але граф, ставши міністром, може примусити всі манастирі не прийняти вас. Та хоч він і могутній, я врятую вас від нього… але лише тоді, як ви мені доведете, що ніяк не можете, не повинні вернутися до нього! О, не думайте, що ви, тікаючи від його влади, потрапите під мою, — сказав я, відповідаючи на її жахливий, недовірливий погляд, перейнятий прибільшеним благородством. — Ви матимете спокій, самотність і незалежність; одно слово, ви будете так само вільні й шановані, як коли б були старою панною, бридкою і лютою. Я сам не зможу вас бачити без вашої згоди.
— Як? Яким способом?
— Це, пані, мій секрет. Я вас не обманюю, будьте певні. Доведіть мені, що ви можете жити тільки так і що це життя для вас краще від життя графині, багатої, шано-
