чудесного екіпажу, мене роз'їдали пороки, я бешкетував, бажаючи всього і володіючи всім, — словом я був п'яний натщесерце, як святий Антоній у своїх спокусах. На щастя, сон кінець-кінцем гасив ці примари, що так мене виснажували; другого дня наука з посмішкою кликала мене, — я був вірний їй. Я думаю, що жінки, яких називають чеснотними, часто стають здобиччю цих несамовитих вихрів, бажань, жадоби, що повстає в нас мимохіть. Тільки мрії не без чар, — чи не похожі вони часом на ці вечірні розмови взимку, коли перелітаєш од свого хатнього вогнища аж кудись до Китаю? Чим же стає чеснота підчас цих чарівних мандрівок, коли думка вже скинула всі перешкоди.
Протягом перших десяти місяців мого ув'язнення я жив так бідно, самотньо, як оповів тобі; ховаючись од чужих поглядів, я сам ходив зранку за харчами на цілий день; я прибирав кімнату, я був заразом і хазяїном, і слугою, я діогенствував з неймовірними гордощами. Та коли господиня з донькою, що стежили за моєю моральністю й звичками, роздивились мою особу і зрозуміли мої злидні, — може, тому що вони й сами були дуже нещасні, — між ними й мною встановився неминучий звязок. Поліна, чарівне створіння, що її наївна, прихована грація привела мене сюди, зробила мені деякі послуги, од яких не можна було одмовитися. Всі нещастя — сестри: в них однакова мова, однакова щедрість людей, які й самі нічого не мають; в них щедре почуття, вони приносять в офіру і час, і самих себе. Непомітно якось Поліна стала в мене господинею, вона захотіла служити мені, а мати її цьому не суперечила. Я бачив, як сама мати, червоніючи з ляку, що її можуть застати за цією щиросердою роботою, латає мою білизну. Ставши проти
104
