незнайомому повірити в надприродні сили, проте за той короткий час, що одмежовував його сомнабулічне життя від реального, він залишався в філософському сумніві, рекомендованому Декартом, і підпав мимоволі під владу цих нез'яснимих галюцинацій, тайну яких одкидає наша гордість і які наша безсильна наука даремно намагається розібрати.
Уявіть собі сухого й худорлявого дідка, одягненого в чорний оксамитовий халат, запоясаний товстою шовковою поворозкою. На голові — оксамитова ярмулка, також чорна, щільно прилягала до черепу, суворо окреслюючи чоло, і пропускала на скронях довгі пасма сивого волосся. Халат, як широкий саван, окутував тіло й ховав усі людські форми, одкриваючи тільки бліде й вузьке обличчя. Його лице здавалось би застиглим у повітрі, якби не кістлява рука, похожа на палицю, загорнену в шматок тканини, що її простяг дідок, щоб лямпою освітити молодика. Сива гостро острижена борідка ховала підборіддя цієї чудної істоти, — від цього старий мав вигляд іудейської голови, що нею, як зразком, користуються художники, коли пишуть Моїсея. Губи цієї людини були такі безкрівні і вузькі, що треба було дуже уважно дивитися, щоб угадати лінію, накреслену ротом, на цьому блідому обличчі. Широке, в зморшках, чоло, змарнілі, запалі щоки, невблаганна суворість маленьких зелених очей без вій і брів — все це могло навести незнайомого на думку, що Вагар Золота Жерара Доу вийшов із рямців. Проникливість інквізитора, що її виявляли кривини його зморшок і круглі складки на скронях, доводили досвід життя. Не можна було обдурити цього чоловіка, що ніби мав дар бачити думки в найзамкненіших серцях. Вдачі всіх народів всесвіту і їхня мудрість зосереджувались на його холодному
28
