в своїй думці, переносить свою душу в джерела щастя, витягає з них тисячі ідеальних прагнень, позбавлених земного бруду. Думка — це ключ до всіх скарбів: вона дає радощі скнарі, не нав'язуючи турбот. Через це я кружляв над світом, де мої вдоволення завжди були розумовими насолодами. Моїми гульбами було споглядання морів, народів, лісів, гір. Я все бачив, але спокійно, без утоми; я ніколи нічого не бажав, я всього ждав. Я прогулювався по всесвіту, як по саду якоїсь оселі, що не належить мені. Те, що люди називають жалем, коханням, невдачами, сумом, — все це для мене думки, які я перетворюю на мрії; замість їх відчувати — я їх перекладаю, замість дозволити їм поглинути моє життя — я їх драматизую; я ними розважаюсь, як романами, які б я читав внутрішнім взором. Ніколи не стомлюючи моїх органів, я ще маю міцне здоров'я. Тому що моя душа взяла в спадщину всю силу, якою я не надуживав, моя голова устаткована ще краще, ніж мої крамниці.
— Тут, — сказав він, б'ючи себе по чолі, — тут справжні мільйони! Я проваджу чудесні дні, кидаючи погляд розуму в минуле; я викликаю цілі країни, місцевості, краєвиди океанів, історично прекрасні постаті. В мене є в уяві сераль, де я володію всіма жінками, яких я не мав. Часто я переглядаю ваші війни, ваші революції, і я міркую про них. О, як воліти за краще лихоманкове поверхове захоплення якимсь тілом, більш-менш обарвленим, якимись більш-менш округлими формами, як давати перевагу вашим обдуреним прагненням перед цією вищою здатністю викликати в уяві всесвіт, перед безмежною насолодою рухатись нескутому путами часу або обмеженому простором, перед насолодою все охопити, все бачити, нахилятись над краєм світу,
38
