— Як тебе звуть? — спитав її Рафаель.
— Акіліна!
— Ого! Ти походиш з врятованої Венеції, — крикнув Еміль.
— Так, — відповіла вона. — Я взяла собі инше ім'я, підвищившись над усіма жінками, як папи, коли підіймаються над усіма людьми.
— А чи маєш ти, як твоя патронеса, грізного й шляхетного змовника, що тебе кохає і вміє навіть вмерти за тебе? — хутко сказав Еміль, збентежений цим поетичним видінням.
— В мене він був, — відповіла жінка. — Але гільотина стала мені суперницею: тому я завжди ношу кілька червоних клаптиків в моєму вбранні, щоб радість моя не заходила дуже далеко!
— О! Якщо ви дасте їй оповісти історію чотирьох юнаків ля-Рошелі, то вона ніколи не скінчить. Замовч, Акіліно! Хіба не в усіх жінок є якесь кохання, за яким вони плачуть? Але не всі ж, як ти, мають щастя втратити його на ешафоті. Ах, краще б я знала, що мій лежить на кладовищі Клямар, ніж у постелі суперниці.
Ці фрази сказав ніжний і мелодійний голос найневиннішої, найкрасивішої, найчарівнішої маленької істоти, що коли-будь з наказу феї вилупилась із чарівного яйця. Вона підійшла нечутними кроками й показувала своє тендітне обличчя, крихку талію, свіжі тонкі скроні, голубі очі, що полонили скромністю. Простодушна наяда, яка вирвалась з свого джерела, не буває несміливіша, біліша, наївніша, ніж ця молода дівчина; здавалось, що їй шістнадцять років, що вона не знає ні зла, ні кохання, ні життьових бур, що вона ще ходить до церкви благати янголів, щоб вони завчасно покликали її в небеса. Тільки в Парижі зустрічаються такі
71
