Всі ті гадки обговорювані в Кирило Методієвским брацтві ми бачимо в поемах Тараса Шевченка — в Кавказі, в Посланїю до земляків. Єго муза сильно великим голосом проповідувала ті сьвяті ідеї — а кіївска громадка вважала єго вже не лише поетом, але народним пророком.
Але як сказали ми, ідеї ті були проти правительства московского тяжким злочином. Тому прихильні єму Москалі остерігали Шевченка, щоби не читав всюди своїх поем Кавказ і Сон, де ударює з цїлою силою проти десподства неволї, крепацтва, бо за се може постигнути тяжка кара. Але Тарасови як горячому патріотови було се байдуже — у него на душі була одна гадка — щастє рідного краю. Він сам каже:
Я так єї, я так люблю
Мою Україну небогу,
За неї душу погублю.
Він все був готов перетерпіти, всї муки за неї — нічим ставив він своє житє проти добра краю.
Мені однаково чи буду
Жити в Українї чи ні,
Чи хто згадає чи забуде
